Чорна рілля заорана, гей, гей? Чорна рілля заорана І кулями засіяна, гей, гей! І кулями засіяна. Білим тілом зволочена І кровію сполочена. Вітер віє по долині, Лежить вояк на купині. Накрив очі китайкою, Китайкою червоною. Ані труни, ані ями, Ані вітця, ані мами. Ані йому задзвонити, Ані йому затужити. Дзвонять коні копитами, А вояки острогами. Летить ворон з чужих сторон, На могилу усідає, Очі йому випиває, Ходить мати, гукаючи, Свого сина питаючи. — Ой я твого сина знаю, Бо я з його попас маю. — Скажи мені, ворон милий, Чи мій синок іще білий? Чи ще оченьки ясненькі, А чи уста рум'яненькі? — Вже його уста синенькі, Його личко вже чорненьке, Я по личку присідаю, Очі йому випиваю.
Ой у полі та криниченька
Ой у полі та криниченька, 3 неї вода протікає, Ой там чумак сірі воли пасе, Він з криниці напуває. Ой розпустив свої сірі воли Та по травці-муравці, А сам помер той чумак Макара У неділеньку вранці. Положили чумака Макару На травці-муравці, Викопали чумаку Макарі Та глибокую долину. Викопали чумаку Макарі Та глибокую долину. Висипали чумаку Макарі Високую могилу. Висипали чумаку Макарі Високую могилу. Посадили чумаку Макарі Червоную калину. Туди будуть рано-пораненьку Зозулі літати, Вони будуть чумаку Макарі Жалібненько кувати. Вони будуть чумаку Макарі Жалібненько кувати, Ой там буде чумаку Макарі Та й легенько лежати.
Війна війна - світ пала!
Війна, війна – світ палає! А на війні люд вмирає. У неділю вранці-рано -- Всім рекрутам заказано... Одна вдова мала сина Та й на війну спорядила. Син на війну вибирався Та й з рідними прощався. Було в його три сестриці, Та й усі три порадниці: Старша сестра коня веде, Середульша – зброю несе, А найменша виряджає І сльозами уливає: -- Ой ти, братику наш рідний, Прибудь до нас хоч раз в гості: Через ліси – буйним вітром, Через поля – дрібним дощем! -- Візьми, сестро, піску жменю, Посій його на каменю. Як той пісок житом зійде, -- Тоді твій брат з війни прийде.-- Сестра брата послухала, Взяла піску – посіяла... Нема з піску того сходу -- Нема брату із походу; Нема з піску того цвіту -- Нема брата – ні слуху... А в неділю дуже рано В однім селі говорено: -- Два солдати поранено.-- Ой у полі при долині, Там лежало два воєнних, Вони братики рідненькі. Брат до брата промовляє: Сльоза сльозу побиває: -- Ох братику мій єдиний, Одна мати нас родила, Обох разом годувала, Та не одну долю дала: Тобі дала — рубаную, Мені дала — стріляную. З рубаної кров ізійде, А стріляна — к серцю дійде. Брат до брата промовляє, Сльоза сльозу побиває: — Ох, братику мій єдиний, Хто нас буде доглядати, Наші платки промивати, Наші рани завивати? — Одізвався в полі ворон: — Я вам буду товаришем, Я вас буду доглядати — Живцем очі добувати.
